Урал-377: історія створення, конструктивні особливості та технічні характеристики

Головною причиною появи 377-го стало бажання розширити модельний ряд за рахунок тривісної вантажівки з колісною формулою 6х4, яка б підходила для роботи на дорогах із твердим покриттям. У СРСР активно будували нові шосе, розраховані на навантаження до 6000 кг на вісь, і для таких трас армійські всюдиходи були надлишковими. Водночас створювати абсолютно нову модель з нуля було дорого, тому конструктори пішли шляхом максимальної уніфікації з «Уралом-375», який уже готувався до серії.

Відмінності від «Урал-375»

Дослідний зразок «Урал-377» з’явився 1961 року. Зовні він майже не відрізнявся від прототипу, але технічно це була вже інша машина. Основні зміни торкнулися ходової частини, трансмісії та кабіни.

• Передній міст втратив привід — замість ведучого моста встановили трубчасту балку. Роздавальну коробку спростили, видаливши один вихідний вал, але сама конструкція «роздатки» залишилася без змін через вимоги уніфікації.
• Двигун позбувся екранованої електропроводки, що було виправдано відсутністю необхідності захисту від радіоперешкод у цивільній експлуатації.
• Запасне колесо, яке на 375-му стояло вертикально за кабіною, на 377-му розмістили горизонтально під вантажною платформою з правого борту.
• Вантажна платформа стала більшою за об’ємом, ніж у всюдихода, але її довжина залишалася обмеженою.
• На «Урал-377» уперше встановили повністю металеву дводверну кабіну з опаленням, розраховану на трьох осіб. Цю кабіну згодом використовували на всіх наступних моделях заводу.

Шлях до серійного виробництва

Після заводських випробувань, під час яких усували виявлені дефекти, восени 1962 року підготували дві машини для державної перевірки. Успішно пройшовши державні та міжвідомчі випробування, у березні 1966 року «Урал-377» рекомендували до серійного випуску. У звіті комісії зазначалося, що автомобіль відповідає технічним вимогам, має високий ступінь уніфікації з серійним «Уралом-375» і може використовуватися як тягач, самоскид і шасі для спецнадбудов.

Технічні характеристики

«Урал-377» мав такі параметри:

• Габаритні розміри: довжина — 7,60 м, ширина — 2,50 м, висота — 2,62 м.
• Вантажопідйомність — 7,5 т.
• Повна маса — 15 т.
• Колісна база — 4,20 м.
• Дорожній просвіт — 40 см.
• Максимальна швидкість — 75 км/год.
• Витрата палива — 48 л бензину на 100 км.
• Двигун — ЗІЛ-375, бензиновий, V8, робочий об’єм 7,0 л, потужність 175 к.с.
• Коробка передач — механічна, п’ятиступенева.
• Зчеплення — сухе, дводискове.

Конструктивні недоліки та слабкі місця

Прагнення до максимальної уніфікації з «Уралом-375» стало причиною низки проблем. Співвідношення вантажопідйомності до власної маси виявилося гіршим, ніж у конкурентів — МАЗ-500 і ЗІЛ-133. Довжина вантажної платформи була недостатньою, а висота завантаження сягала 1,60 м, що ускладнювало роботу. Крім того, платформа мала значне зміщення до задньої частини шасі. За повного завантаження або під час перевезення довгомірних вантажів це призводило до часткового вивішування передніх коліс, що різко погіршувало керованість.

Окремою проблемою став бензиновий двигун. У той час як конкуренти переходили на дизельні силові агрегати, «Урал-377» залишався з бензиновим ЗІЛ-375, що збільшувало експлуатаційні витрати. Спроба створити модифікацію «Урал-377М» із виправленням цих недоліків не дала результату — проєкт зупинився на двох дослідних зразках і не пішов у серію.

Модифікації та бойове застосування

Попри недоліки, «Урал-377» випускали до 1991 року, і загалом зібрали понад 71 тисячу машин. На базі стандартної моделі створили кілька модифікацій:

• «Урал-377Н» — із широкопрофільними шинами для підвищеної прохідності.
• «Урал-377К» — версія для експлуатації в умовах низьких температур, із додатковим утепленням.
• «Урал-377С» і «Урал-377СН» — сідлові тягачі для роботи з напівпричепами загальною масою до 18,5 т.

Машину використовували не лише в народному господарстві, а й у збройних силах. «Урал-377» служив тягачем для артилерійських систем, шасі для радіолокаційних станцій, польових майстерень та іншого спеціального обладнання. Завдяки уніфікації з армійським «Уралом-375», запчастини та обслуговування не створювали додаткових проблем.

Сьогодні «Урал-377» залишається цікавим зразком радянської автомобільної інженерії. Він демонструє, як прагнення до уніфікації може дати як переваги у виробництві, так і недоліки в експлуатації. Попри це, машина виконувала свої завдання в різних кліматичних зонах і на різних типах доріг, залишивши помітний слід в історії вантажного транспорту.